Пропозиції Асоціації "Укртютюн"
Українська асоціація виробників тютюнових виробів “Укртютюн” у межах здійснення аналізу поточного стану впровадження реформ у роботі органів державної податкової та митної служб інформує про проблеми, що виникають під час визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну.
Починаючи з 2010 року у разі, якщо ціни на товар, що зазначені у договорі, є нижчими за середні у внутрішній базі даних Державної митної служби України (БК ЕК ВМД ЄАІС ДМСУ), митні органи, як правило, всупереч статті 266 Митного кодексу України використовують не основний, а резервний метод визначення митної вартості. Слід зауважити, що обов’язковість статусу БК ЕК ВМД ЄАІС ДМСУ та методологія її формування законодавчо не визначені. Більше того, такі дані змінюються майже щодня, а головне, є закритими для імпортерів (з ними не можливо ознайомитися навіть під час спору з митними органами).
При цьому обрання митними органами методу визначення митної вартості здійснюється з порушенням положень чинного законодавства України і правил СОТ.
Так, практика свідчить, що для митних органів при прийнятті рішення про визначення митної вартості товару, не є достатнім подання обов’язкових документів для підтвердження митної вартості, передбачених пунктами 7 та 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою від 20 грудня 2006 р. № 1766 (далі – Порядок), та додаткових документів, наприклад, офіційних листів від постачальників про підтвердження того, що ціна товару не є нижчою за собівартість. Натомість митними органами вимагається усі без виключення документи за переліком згідно з пунктом 11 Порядку, у тому числі, які не можуть бути в наявності у декларанта, або не стосуються конкретної поставки. Зазвичай, цей перелік у повному обсязі зазначається інспектором безпосередньо в декларації митної вартості. Позаяк надати цей перелік по кожній поставці неможливо, митні органи зобов’язують декларанта визначати митну вартість іншим способом (тобто збільшуючи митну вартість товару).
Непоодинокі випадки, коли консультації з декларантом стосовно визначення митної вартості взагалі не проводяться, а рішення про визначення митної вартості за іншим методом приймається без надання права декларанту подати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості. В той час, як стаття 266 Митного кодексу України передбачає, що якщо митна вартість не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (метод 1), проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до інших методів.
Митними органами на запит декларанта стосовно того, як ними було визначено митну вартість оцінюваних товарів, надаються письмові пояснення, які обґрунтовуються даними БК ЕК ВМД ЄАІС ДМСУ (не надаються декларантові) та відсутністю додаткових документів, тих, що не можуть бути в наявності у декларанта. Зокрема, йдеться про калькуляцію собівартості від постачальника, яку декларант не може надати, оскільки цей документ є комерційною таємницею. Також, митними органами вимагається надання прайс-листів тоді, коли таких документів виробник не має взагалі та ігнорує листи від виробника, що компанія не має прайс-листів на продукцію, що виробляється.
У випадку, коли постачання здійснює не виробник а трейдер, митні органи не приймають надану експортну декларацію як підтвердження заявленої декларантом митної вартості, мотивуючи це тим, що експортна декларація країни відправлення не відображає в цілому поставку товару від відправника до українського отримувача. Крім того, митні органи не звертають уваги на той факт, що в деяких країнах експортних декларацій на паперових носіях взагалі не існує, а в деяких країнах надання кому-небудь експортних декларацій заборонено законодавством.
При визначенні митної вартості митні органи обирають найвищу ціну, яка є у базі, при цьому не беручи до уваги країну-виробника, обсяги поставки, знижки та інші умови поставки, які впливають на ціну товару. Для порівняння цін, митні органи часто застосовують одиниці виміру, що не є зіставними. Наприклад, кількість товару у штуках може порівнюватись з вагою. У цьому разі, для більш важких товарів від одного постачальника ціна корегується до більш легких подібних товарів, незважаючи на те, що ціна більш важкого товару може бути більшою ніж легкого.
Важливо зазначити, що митний огляд, а також період очікування визначення митної вартості займає досить тривалий час, при цьому необхідно оплачувати за стоянку транспорту з не розмитненим вантажем. Отже, суб’єкт господарювання зазнає додаткових витрат при митному оформлені товару.
Таким чином, склалася практика коли всупереч законодавству України митною вартістю товарів стає не їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а ціна згідно з даними внутрішньої бази Державної митної служби України (БК ЕК ВМД ЄАІС ДМСУ).
На наш погляд, така практика є непродуктивною, оскільки (1) призводить до зниження конкурентноздатності легальних імпортерів, (2) економічно необґрунтоване збільшення цін на імпортовані товари призводить до зниження рентабельності імпортних операцій, що оподатковуються податком на прибуток в Україні. При цьому втрати держави можуть значно перевищити доходи від ввізного мита.
Українська асоціація виробників тютюнових виробів “Укртютюн” у межах здійснення аналізу поточного стану впровадження реформ у роботі органів державної податкової та митної служб інформує про проблеми, що виникають під час визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну.
Починаючи з 2010 року у разі, якщо ціни на товар, що зазначені у договорі, є нижчими за середні у внутрішній базі даних Державної митної служби України (БК ЕК ВМД ЄАІС ДМСУ), митні органи, як правило, всупереч статті 266 Митного кодексу України використовують не основний, а резервний метод визначення митної вартості. Слід зауважити, що обов’язковість статусу БК ЕК ВМД ЄАІС ДМСУ та методологія її формування законодавчо не визначені. Більше того, такі дані змінюються майже щодня, а головне, є закритими для імпортерів (з ними не можливо ознайомитися навіть під час спору з митними органами).
При цьому обрання митними органами методу визначення митної вартості здійснюється з порушенням положень чинного законодавства України і правил СОТ.
Так, практика свідчить, що для митних органів при прийнятті рішення про визначення митної вартості товару, не є достатнім подання обов’язкових документів для підтвердження митної вартості, передбачених пунктами 7 та 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою від 20 грудня 2006 р. № 1766 (далі – Порядок), та додаткових документів, наприклад, офіційних листів від постачальників про підтвердження того, що ціна товару не є нижчою за собівартість. Натомість митними органами вимагається усі без виключення документи за переліком згідно з пунктом 11 Порядку, у тому числі, які не можуть бути в наявності у декларанта, або не стосуються конкретної поставки. Зазвичай, цей перелік у повному обсязі зазначається інспектором безпосередньо в декларації митної вартості. Позаяк надати цей перелік по кожній поставці неможливо, митні органи зобов’язують декларанта визначати митну вартість іншим способом (тобто збільшуючи митну вартість товару).
Непоодинокі випадки, коли консультації з декларантом стосовно визначення митної вартості взагалі не проводяться, а рішення про визначення митної вартості за іншим методом приймається без надання права декларанту подати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості. В той час, як стаття 266 Митного кодексу України передбачає, що якщо митна вартість не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (метод 1), проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до інших методів.
Митними органами на запит декларанта стосовно того, як ними було визначено митну вартість оцінюваних товарів, надаються письмові пояснення, які обґрунтовуються даними БК ЕК ВМД ЄАІС ДМСУ (не надаються декларантові) та відсутністю додаткових документів, тих, що не можуть бути в наявності у декларанта. Зокрема, йдеться про калькуляцію собівартості від постачальника, яку декларант не може надати, оскільки цей документ є комерційною таємницею. Також, митними органами вимагається надання прайс-листів тоді, коли таких документів виробник не має взагалі та ігнорує листи від виробника, що компанія не має прайс-листів на продукцію, що виробляється.
У випадку, коли постачання здійснює не виробник а трейдер, митні органи не приймають надану експортну декларацію як підтвердження заявленої декларантом митної вартості, мотивуючи це тим, що експортна декларація країни відправлення не відображає в цілому поставку товару від відправника до українського отримувача. Крім того, митні органи не звертають уваги на той факт, що в деяких країнах експортних декларацій на паперових носіях взагалі не існує, а в деяких країнах надання кому-небудь експортних декларацій заборонено законодавством.
При визначенні митної вартості митні органи обирають найвищу ціну, яка є у базі, при цьому не беручи до уваги країну-виробника, обсяги поставки, знижки та інші умови поставки, які впливають на ціну товару. Для порівняння цін, митні органи часто застосовують одиниці виміру, що не є зіставними. Наприклад, кількість товару у штуках може порівнюватись з вагою. У цьому разі, для більш важких товарів від одного постачальника ціна корегується до більш легких подібних товарів, незважаючи на те, що ціна більш важкого товару може бути більшою ніж легкого.
Важливо зазначити, що митний огляд, а також період очікування визначення митної вартості займає досить тривалий час, при цьому необхідно оплачувати за стоянку транспорту з не розмитненим вантажем. Отже, суб’єкт господарювання зазнає додаткових витрат при митному оформлені товару.
Таким чином, склалася практика коли всупереч законодавству України митною вартістю товарів стає не їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а ціна згідно з даними внутрішньої бази Державної митної служби України (БК ЕК ВМД ЄАІС ДМСУ).
На наш погляд, така практика є непродуктивною, оскільки (1) призводить до зниження конкурентноздатності легальних імпортерів, (2) економічно необґрунтоване збільшення цін на імпортовані товари призводить до зниження рентабельності імпортних операцій, що оподатковуються податком на прибуток в Україні. При цьому втрати держави можуть значно перевищити доходи від ввізного мита.
