Які партнерські відносини має на увазі новий керівник Чортківської об»єднаної податкової?
Які партнерські відносини має на увазі новий керівник Чортківської об»єднаної податкової?
У наш час слова державних службовців дуже часто розходяться з ділом. І , на жаль, чим нижчий рівень державного слуги, тим більша похибка між його словом та ділом. Так, читаючи у Чортківській районній газеті «Голос народу» інтерв»ю з керівником Чортківської об»єднаної податкової інспекції Головного управління міністерства доходів і зборів у Тернопільській області Беліченко Тетяною Михайлівною під гарною назвою «У пріоритеті – партнерські відносини», важко за зневажливими та звинувачувальними випадами у бік малого бізнесу побачити наміри до партнерства (http://www.chortkivrr.te.ua/userfiles/file/6/golos%20narody/26.13..pdf).
Так, пані Беліченко звинуватила малий бізнес Чортківщини у поганих дорогах, неприбраних фасадах та відсутності урн для сміття, наївно вважаючи, що підняття єдиного податку для представників мікробізнесу (бо в переважній більшості його малим не назвеш) на 30-40грн. в місяць спроможне вирішити проблему, яка не вирішувалася близько двадцяти років зовсім з інших (усім відомих) причин : корумпованості, великої і далеко невиправданої частки державного чиновництва , на утримання якого витрачаються кошти платників податків, слабкого розвитку приватного сектору економіки та високого рівня соціальних видатків, які давно потребують ревізії та зміни принципів їх здійснення.
Тим більше, коли говорять про партнерські стосунки, то якось дивно виглядає перший крок на шляху до співпраці – збільшення фіскального навантаження на тих, хто і так забезпечує виконання і перевиконання бюджетних надходжень (за словами самого керівника податкової служби району). Може, варто все-таки почати не з додаткового тиску на «коня, який і так везе», а з легалізації тих, хто займається підприємницькою діяльністю без належної державної реєстрації і ще при цьому користується соціальними гарантіями держави, на більшість з яких представники легального бізнесу права не мають. Причому, говорячи про «легалізацію» , маємо на увазі створення належних економічних та правових умов для розвитку приватного сектору економіки, а не старі, звичні методи адміністративного тиску.
Але , кажуть, щоб жити по-новому, спочатку потрібно навчитися мислити по-новому. І , напевне, це найважче. А ще , відома життєва істина , що ситий голодному - не товариш. Важко буде дрібним чортківським «бізнесменам» налагодити партнерські стосунки з державним службовцем, який говорить : «Я ніколи не повірю, що наш мікробізнес, який так дехто ревно захищає в Чортківському районі, отримує мізер. Дуже і дуже сумніваюся, що люди за мінімальну зарплату будуть стояти на сонці чи за прилавком».
Насправді, віра – це справа власного переконання. Можливо, дехто навіть за десятикратний розмір мінімальної заробітної плати не буде стояти у спеку чи у мороз за прилавком, а декому важко уявити, що сукня, туфлі чи годинник можуть коштувати місячну чи навіть тримісячну зарплату. Безперечно, когось здивує і той підприємець, якого так звучно називають «бізнесмен», а він уже років десять не відпочивав на морі чи в Карпатах і у свої 60-65 років кожен день проводить за прилавком, аби заробити надбавку до своєї мінімальної пенсії. Дивним може здатися і колишній вчитель, завуч школи, який реєструється суб»єктом господарювання, щоб на своїй старенькій машині збирати макулатуру та отримувати «надприбутки». Безумовно, утопічно вірити, що можлива рівність людей у бідності чи багатстві. Ми всі різні. Але у справді демократичному суспільстві повинна бути рівність можливостей та рівність усіх перед законом.
Безперечно, у європейському світі бізнесмен – це фінансово незалежна людина, представник середнього класу, якому соромно заробляти «мізер», бо він – гарантія економічної стабільності держави. На жаль, за понад двадцятирічну історію української незалежності мало зроблено для того, щоб «виростити» свій середній клас. І все через те, що у владі залишаються люди старого мислення , яким важко зрозуміти, що завдання малого і середнього бізнесу не в тому , щоб платити багато податків, а в тому, щоб створити робочі місця , які будуть давати податки з доходів, щоб забезпечувати споживання та реалізацію продукції великого бізнесу, який буде платити податки, щоб вирішувати проблеми соціальних стандартів суспільства (коли не вигідно бути бідним та соціально незахищеним).
Так само їм важко зрозуміти, що державний службовець – це той, хто служить своєму народу, глибоко цікавиться і знає його проблеми, завжди відкритий для суспільного діалогу та громадського контролю. На жаль, представники Тернопільського обласного осередку ВО «Фортеця» не відчули цього при спілкуванні з новим керівником податкової служби району, зустріч з яким розпочалася зі слів, що «кто-то там …ходят парой».
Переглянути відео зустрічі тут : http://youtu.be/wOKEheU5j5o та
http://www.youtube.com/watch?v=ZG02QjRdnUE&feature=youtu.be
Звичайно, при заданому тоні розмови важко було розраховувати, що представники громадськості будуть почуті (можливо, керівництво податкової служби прислухається до думки лише представників «власної» громадської організації – Асоціації платників податків України, яку очолює пані Арбузова). Принаймні , керівнику обласного осередку ВО «Фортеця» Скакун Людмилі вдалося отримати інформацію, що «при категоричному наполяганні платника податків» щодо подання звітності у паперовій формі він отримує таке право, гарантоване Податковим кодексом України. Щоправда, що саме мається на увазі під словом «категорично» – залишається відкритим питанням.
Але ж так хочеться, щоб в рідній державі закон виконувався не після категоричних наполягань та неодноразових поневірянь по владних кабінетах. Напевне, це стане можливим після того, як у державні органи влади прийдуть справжні професіонали, готові служити своєму народу. Якщо таких гідних віднайшли набагато менші країни, ніж наша, то, безумовно, знайде й Україна. Просто треба шукати всім разом!
Які партнерські відносини має на увазі новий керівник Чортківської об»єднаної податкової?
У наш час слова державних службовців дуже часто розходяться з ділом. І , на жаль, чим нижчий рівень державного слуги, тим більша похибка між його словом та ділом. Так, читаючи у Чортківській районній газеті «Голос народу» інтерв»ю з керівником Чортківської об»єднаної податкової інспекції Головного управління міністерства доходів і зборів у Тернопільській області Беліченко Тетяною Михайлівною під гарною назвою «У пріоритеті – партнерські відносини», важко за зневажливими та звинувачувальними випадами у бік малого бізнесу побачити наміри до партнерства (http://www.chortkivrr.te.ua/userfiles/file/6/golos%20narody/26.13..pdf).
Так, пані Беліченко звинуватила малий бізнес Чортківщини у поганих дорогах, неприбраних фасадах та відсутності урн для сміття, наївно вважаючи, що підняття єдиного податку для представників мікробізнесу (бо в переважній більшості його малим не назвеш) на 30-40грн. в місяць спроможне вирішити проблему, яка не вирішувалася близько двадцяти років зовсім з інших (усім відомих) причин : корумпованості, великої і далеко невиправданої частки державного чиновництва , на утримання якого витрачаються кошти платників податків, слабкого розвитку приватного сектору економіки та високого рівня соціальних видатків, які давно потребують ревізії та зміни принципів їх здійснення.
Тим більше, коли говорять про партнерські стосунки, то якось дивно виглядає перший крок на шляху до співпраці – збільшення фіскального навантаження на тих, хто і так забезпечує виконання і перевиконання бюджетних надходжень (за словами самого керівника податкової служби району). Може, варто все-таки почати не з додаткового тиску на «коня, який і так везе», а з легалізації тих, хто займається підприємницькою діяльністю без належної державної реєстрації і ще при цьому користується соціальними гарантіями держави, на більшість з яких представники легального бізнесу права не мають. Причому, говорячи про «легалізацію» , маємо на увазі створення належних економічних та правових умов для розвитку приватного сектору економіки, а не старі, звичні методи адміністративного тиску.
Але , кажуть, щоб жити по-новому, спочатку потрібно навчитися мислити по-новому. І , напевне, це найважче. А ще , відома життєва істина , що ситий голодному - не товариш. Важко буде дрібним чортківським «бізнесменам» налагодити партнерські стосунки з державним службовцем, який говорить : «Я ніколи не повірю, що наш мікробізнес, який так дехто ревно захищає в Чортківському районі, отримує мізер. Дуже і дуже сумніваюся, що люди за мінімальну зарплату будуть стояти на сонці чи за прилавком».
Насправді, віра – це справа власного переконання. Можливо, дехто навіть за десятикратний розмір мінімальної заробітної плати не буде стояти у спеку чи у мороз за прилавком, а декому важко уявити, що сукня, туфлі чи годинник можуть коштувати місячну чи навіть тримісячну зарплату. Безперечно, когось здивує і той підприємець, якого так звучно називають «бізнесмен», а він уже років десять не відпочивав на морі чи в Карпатах і у свої 60-65 років кожен день проводить за прилавком, аби заробити надбавку до своєї мінімальної пенсії. Дивним може здатися і колишній вчитель, завуч школи, який реєструється суб»єктом господарювання, щоб на своїй старенькій машині збирати макулатуру та отримувати «надприбутки». Безумовно, утопічно вірити, що можлива рівність людей у бідності чи багатстві. Ми всі різні. Але у справді демократичному суспільстві повинна бути рівність можливостей та рівність усіх перед законом.
Безперечно, у європейському світі бізнесмен – це фінансово незалежна людина, представник середнього класу, якому соромно заробляти «мізер», бо він – гарантія економічної стабільності держави. На жаль, за понад двадцятирічну історію української незалежності мало зроблено для того, щоб «виростити» свій середній клас. І все через те, що у владі залишаються люди старого мислення , яким важко зрозуміти, що завдання малого і середнього бізнесу не в тому , щоб платити багато податків, а в тому, щоб створити робочі місця , які будуть давати податки з доходів, щоб забезпечувати споживання та реалізацію продукції великого бізнесу, який буде платити податки, щоб вирішувати проблеми соціальних стандартів суспільства (коли не вигідно бути бідним та соціально незахищеним).
Так само їм важко зрозуміти, що державний службовець – це той, хто служить своєму народу, глибоко цікавиться і знає його проблеми, завжди відкритий для суспільного діалогу та громадського контролю. На жаль, представники Тернопільського обласного осередку ВО «Фортеця» не відчули цього при спілкуванні з новим керівником податкової служби району, зустріч з яким розпочалася зі слів, що «кто-то там …ходят парой».
Переглянути відео зустрічі тут : http://youtu.be/wOKEheU5j5o та
http://www.youtube.com/watch?v=ZG02QjRdnUE&feature=youtu.be
Звичайно, при заданому тоні розмови важко було розраховувати, що представники громадськості будуть почуті (можливо, керівництво податкової служби прислухається до думки лише представників «власної» громадської організації – Асоціації платників податків України, яку очолює пані Арбузова). Принаймні , керівнику обласного осередку ВО «Фортеця» Скакун Людмилі вдалося отримати інформацію, що «при категоричному наполяганні платника податків» щодо подання звітності у паперовій формі він отримує таке право, гарантоване Податковим кодексом України. Щоправда, що саме мається на увазі під словом «категорично» – залишається відкритим питанням.
Але ж так хочеться, щоб в рідній державі закон виконувався не після категоричних наполягань та неодноразових поневірянь по владних кабінетах. Напевне, це стане можливим після того, як у державні органи влади прийдуть справжні професіонали, готові служити своєму народу. Якщо таких гідних віднайшли набагато менші країни, ніж наша, то, безумовно, знайде й Україна. Просто треба шукати всім разом!
